beautifullady22 (beautifullady22) wrote,
beautifullady22
beautifullady22

Про мандри і мандрівників

Прочитала ще дві книжки українських авторів про мандри. Одна - дружини дипломата (ех, це мабуть найприємніший спосіб подорожувати - вслід за чоловіковою роботою) Вікторія Пономарьова "Маленькі подорожі великим Китаєм"
Вона гарно описує, бо обїздила майже всю країну, була в багатьої регіонах, і на морі і в горах, на стіну лазила в не положених туристу місцях, подорожувала разом з місцевими друзями, то багато чого такого побачила, що б не побачили звичайні туристи. Але мені не сподобався її стиль викладу. Є в неї якась зверхність, гидливість чи що. Вважаю, що справжній мандрівник має сприймати все як воно є. От теж наша мандрівниця і теж дружина дипломата Софія Яблонська в своїй книзі про Китай "З країни рижу та опію" набагато душевніше і щиріше описала і китайців, і їхній побут, похвалила працьовитість, і навіть масове захоплення опієм не ставила їм в мінус, а просто з жалем зазначила, що деколи для цих людей то єдина радість. От здавалося б різниця в сто років між цими мандрівками, соціальне становище тих жінок однакове, навіть сучасним думаю краще ведеться, а яке відмінне сприйняття світу.
Я думаю, що коли якийсь мандрівник каже :"О, вони змій їдять", "О, в них такі-то туалети (немає туалетів, хороші поїзди, гарні/погані дороги, дивна їжа) він тої країни зовсім не зрозумів. Просто побачив щось яскраве (будь-яка відмінність від звичного свідомістю сприймається яскравіше) і вразився. Ну як телевізор подивився. А от коли пише на зразок я їхав поїздом (ну чи там підводою))) красиві пейзажі нагадували мені....., а потім ми обідали в друзів/господарів, а потім разом пішли прогулятися присмерковим селом і було так тихо і спокійно і т.д. от коли та країна автором сприймається як частина нормального життя, тоді він її і справді зрозумів і прийняв. Можна ж мабуть прожити в країні багато років і буде тобі все чуже. тому мені не подобаються ті розповіді тревел-блогерів які перетворюються на квест "знайди більше відмінностей". Таке враження що той автор зовсім ту країну не зрозумів.
До прикладу, хто на мою думку добре описує подорожі, Дж. Даррелл описує і різні країни і континенти, і ніде нічому не дивується. всіх персонажів ми сприймаємо як сусідів за стіною.

Друга книга теж наш український мандрівник і не просто так собі, а Яків Головацький Подорож по Галицькій та Угорській Русі, описана в листах до приятеля. Він більшу частину шляху пройшов пішки, що мене і зацікавило читати. Ну чому, чому цей твір не вивчають в школі? І взагалі - краєзнавство є в середній школі тільки, я вважаю, має бути у всіх класах, краще забрати всякі безтолкові БЖД валеологію і медицину, які принаймні в нас вчили одне і те ж і зробити з них одну дисципліну, яка навчить всього. А у звільнені години вчити яка красива і цікава твоя земля. А то потім виростають і кличуть освободітєлєй.

Тільки слабодух знеохотиться, коли деякі плани не вдаються йому, витривале, невтомне змагання приведе до бажаної мети.

Переїжджаючи через село, я зустрів 5-6-річну дитину, і вона похилила біляву голівку й защебетала: «Дай, Боже, добрий день!» Цього я не сподівався. Мене ця дитина так схвилювала, що я не міг стриматись і запитав: «Як називаєшся?» - «Івась»... Погладив я його і не міг нарадуватись з нього, бо хто би сподівався, що в таких диких горах, у такій самітності, далеко від міста, від освічених людей, у селі без школи можна зустріти стільки чемності та ще й у дитини? Хто сповнює ці молоді серця такою лагідністю і чемністю? Зробили це не школа. Це не наслідування «вищих» кіл, які у ставленні до простого народу здебільшого нелюдяні. Освіта не продерлась ще до цих гір через степи, заселені суворими чужинцями. Це збережені в горах залишки старого слов'янства, риси якого виявляються тут у звичаях і побуті. Ласкава мати викладає уже дитині віддавна утверджені віками стародавні звичаї і обряди, що колись становили віру предків, основою якої була повага до старших, зберігання родинних чеснот, людяність.
Ніжна слов'янська пісня робить лагіднішим буйного, загартованого в боротьбі з ведмедем юнака, і цей вплив триває у душі аж до старості...

О, як любо пливти бурхливою рікою! Холодний, приємний вітерець повіває, людина сама стає кращою, підноситься й розгортає крила, наче птах, що хоче летіти, але її обтяжує тіло і в'яже з землею. Зате тим вільніше здіймається душа, вище від птиць, від усякого створіння!

Дуже гарно він описує, і побут і характери людей, і природу. Виводить якраз з відмінностей природи особливості характеру того чи іншого регіону. Теж рекомендую, тим більше такий автор і така подорож! Куди там вашим поїздкам з вайфаями, списками маст сі, спеціальним спортивним спорядженням та іншими сумнівними благами глобалізації.
Читати можна тут: http://viche-boruslava.org.ua/index.php/mynuvshyna-ukrainy/188-yakiv-holovatskyy-podorozh-po-halytskiy-ta-uhorskiy-rusi-opysana-v-lystakh-do-pryyatelya
Tags: література
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 3 comments