October 24th, 2009

читає

Туман

Нарешті листя надворі набуло такого відтінку, як мені подобається. Завтра піду пофоткаю хоч на мильницю, тільки б не було дощу. А зараз туман… Тягучий, не прозорий, щільний, висить над будинками, чіпляється за верхівки дерев, застилає світло ліхтарів. Світ неначе сповитий якоюсь гігантською павутиною. Світ причаївся, чекає, звідки, з якого боку до нього підкрадуться. Але поки що тихо. Тільки туман за вікнами заступає осінь, будинки, місто. В місті спішать кудись люди, маршрутки з’єднують кінцеві точки векторами, в місті звуки починають існувати самі по собі, будинки змінюють форми, ліхтарі розсіюють світло сотнями спектрів.
Дома нікого, дома тиша, всі десь по справах у місті – а там туман…
І я чекаю, грію чай, слухаю звуки, прошу ліхтарів світити яскравіше, маршрутки поспішати повільно, будинки на мить застигнути в їхніх метаморфозах і створити тунель для тих, хто поспішає до мене, додому, крізь туман…