October 14th, 2009

руки

Нам здавалося що ця осінь так ніколи й не закінчиться

А в нас вже також сніг -- падав цілу ніч. А ще такий вітер здійнявся -- справжні снігова завірюха. Я пошкодувала,що вже скінчилися грози -- то два рази блиснуло, ну так, виключно, щоб мене потішити.))) Пригадуються такі осінньо-зимові університетські дні. Коли навколо зима, але зима ще не почалася, зима наче не насправді і тому легше віриться, що вона скоріше мине. І коли йдеш вулицями нсправжньої зими, то здається що не так воно й холодно.
Кіт, видно, також мерзне, бо перебрався спати батарею, він там кожну зиму спить, але зараз в тій батареї навіть ще не булькає, але він до неї так тулиться. Яка ж то сила інстинкту! :))) Годую кота і грію руки об нагріту ним батарею.
Тиждень тому я в одній футболці і куртці розпалювала вагонь, два тижні тому в одній футболці бігала алеями, а сьогодні не можу згадати, де лежить теплий одяг)))
Треба би якось змінити розпорядок дня, так, щоб в ньому був порядок.
А, ще вночі подумала, треба би почати прес качати, ну, думаю, завтра(тобто сьогодні) і почну. А потім вирішила не відкладати до завтра і покачала трошки прес. З зігнутими колінами легше, ніж з розпрямленими ногами. А як правильніше?

Нам здавалося, що ця осінь так ніколи й не закінчиться
І дерева зі своїх сховків діставатимуть нове листя
Що, не відаючи про хмари, землю грітиме далі сонце
А ми будем іти по травах наче влітку м’яко босоніж.

Але небо змінило колір, а до нього в тон і свій настрій
Вже нема під ногами золота, бо в дерев закінчились запаси
І щоразу раніше вечір поспішає любити вікна
А вони лише тихо плачуть, що не можуть йому відповісти.

І від сліз їхніх мерзнуть руки, а в холодних руках чорнило
Замерзає, гублячи букви, і їм , мабуть, вже зовсім несила
Відігрітись ні теплим чаєм, ані свічки гарячим воском
І годинника стрілки мовчать, не спішать проміняти сьогодні

На нове невідоме завтра, бо у нього ще слабша пам'ять
Замість сонця там лише фари відбиваються в мокрім асфальті
І холодний, пекучий вітер що доводить хмари до сліз
Своїми босяцькими витівками підіймає мільйони бризок

І жбурляє їх всім у вікна і вистукує дивний ритм
Закодовані шле привіти сніговій королеві зимі.
Лише кілька самотніх листочків тріпотять на холодному вітрі
А, здавалося, що ця осінь так ніколи і не закінчиться…