October 13th, 2009

Кольоровий дощ

Сіра мряка, мов цукрова вата огортає місто. Здається, що відчиниш вікно, і відріжеш від неї шматочок – висунешся з вікна – і залишиш на ній відбиток, як на пластиліні. Важкі хмари не пускають сонце – і вранці, і в обід, і ввечері однаково темно, ніби застиг час, перестаєш вірити годинникам. Цілий день в навколишніх будинках світяться вікна – вони теплі. І ти грієшся біля чужих вікон, сідаєш нечутно на підвіконня, перелітаєш від одного до іншого будинку. За верхівку вежі Високого Замку зачепилася хмара. Вона втомилася літати, вона хоче відпочити. Вогні вежі її освітлюють – хмара вперше стала кольоровою. І їй вже зовсім немає змісту летіти туди де ці фарби розвіються, але вітер підганяє її чимдуж – вона вже і так відстала від графіку. Бо ж за прогнозами і далі десь мають бути дощі. І десь серед ночі непомітно проллється кольоровий дощ, ніким особливо не помічений – бо в прогнозах не сказали що падатиме саме кольоровий дощ...

Темним містом холодним блукає осінній вітер
І до танцю запрошує листя яскраве з бруківки
Крутить вальсом, показує зверху місто
Ніч запалює в ньому рекламу неоновим блиском
Тут живуть на день наперед, і останнім трамваєм
Хто не встиг день наздогнати, за ним поспішає.

Ну а вітер шукає в місті день вчорашній
Заглядає в знайомі вікна і мало не плаче.
Йому не лишили ні шпарки в квартирці, ні теплого чаю
Усі підвіконня заставлені, вітру ніхто не чекає
Він лиш марно шибками дзвенить і ламає гілки
В місті, згубленім в просторі й часі, де все навпаки.

Вчора ще вдалося назбирати трохи суниць на одному сонячному місці. В жовтні -- і суниці! :)

А ще на мене чомусь останнім часом добре діє Пономарьов...