October 6th, 2009

читає

Осінь

Жовте листя на деревах, на землі, в повітрі, на підвіконні – здається, що навколо стало більше сонця, сонце залишається з нами навіть уночі, але чомусь холоднішає з кожним днем. Осінь…
Все частіше люди дивляться на небо, щоб дізнатися яка погода, а небу здається, що дивляться на нього, воно прозорішає, стає глибшим, відкриває всі свої таємниці – дивіться, але людей цікавить лиш погода. Небо не йме віри, стримує сльози, та вони все ж пробиваються через його капіляри дрібненькими крапельками, навіть для нього самого не помітними – місто застилає туман… Осінь…
Теплі шалики, теплі светри, теплі обійми, теплий чай в термосі, лімітоване тепло вже не струменить вільно по жилах як влітку, коли воно було одним, з навколишнім теплом, воно законсервувалость-зачаїлось, воно стискається все більше, щоб його не помітили і його стає менше. Осінь…
Холодний вітер поривами різко в очі вириває з них сльози. А очі хочуть сміятися! Осінь…
Силуети крізь дим, крізь туман, нереальні, додумано, уявлені. Придуманий затуманний світ малює акварелями, дощем на вікнах, пальчиком на шибці маршрутки, яка сховається в тумані, і повезе кудись твоє послання. Осінь…