September 17th, 2009

Коли Джульєту не пускають до Ромео...

... тоді можна побачити таку картину)



Тут мені недавно знайомі, які теж нерівнодушні до котів розказали дві реальні любоффні котячі історії. Неможу не поділитися:

В одної знайомої, що живе в особняку, є кицька, яка по пару разів на рік ощасливлює її кошенятами, та знайома вже певно половину Львова забезпечила кошенятами))) і от одної весни вирішила вона ту кицьку не випускати. А до кицьки приходить кавалєр -- сусідський кіт, і от він сів на підвіконник на кухні знадвору, а кицька на підвіконник з середини, і дивляться один на одного, очей не зводять, ні на шо не реагують, вона йому поїсти надвір виносила -- не їсть, і кицька не їсть, сидять, дивляться ну зовсім як люди, та й не всі люди мабуть так би себе вели. так вони просиділи дві доби(!), аж поки син тої хазяйки не сказав, мамо, та пусти вже її до нього, бо я дивитися не годен.
Ну, кошенята появилися в належний термін)))

а в іншої знайомої -- вона своїх котів не має, бо цілий день на роботі, але підгодовує бездомних в дворі, і вони вже її знають(ага, кожна собака знає))) і тільки-но вона вийде з під'їзду, вони цілою юрбою до неї біжать, і проважають ше її на роботу через парк))) І от внадився до неї один бездомний кіт -- але такий файний, великий, не виключено, що він колись був домним, і вона його кличе -- то він в квартиру навіть заходить, поїсть, поспить, і далі йде собі гуляти. А то раз він привів коліжанку -- бездомну кицьку, але більш дику і боязку. То та хазяйка насипала їм в дві мисочки їжі, і він не їсть -- чекає поки вона наїсться, вона з своєї мисочки з'їла і до його, їсть -- а він нічого їй не каже. І то ж бездомні коти, в яких інстинкт виживання на першому місці!!

Отак подумаєш-подумаєш і здається інколи, що людям ще дуже до них далеко)

(no subject)

Недавно підписалася в на флеш-моб в annnychka , ось результати:

Мої ідеальні:
Прощання – якийсь такий великий-великий вокзал, трохи ретро, а трохи в футуристичному стилі, осінь, обійми теплі-теплі, під чиєюсь теплою курткою і діалоги такі – самими очима, а потім той хтось витягає з кишені пакуночок, і каже – але ж дома подивися, і я беру, їду в трамваї. Але не розвертаю, а просто тримаю в руках і думаю, як я дома дивитимусь, приїжджаю в ідеальну квартиру(про яку нижче) розгортаю, ставлю на стіл, заварюю собі зелений чай, сідаю за столом і дивлюсь на то щось, тільки не в вікно, бо за вікном – цілий великий світ, де існують прощання.
Ну, але то ідеальне. Ті що насправді були набагато сумніші. Не люблю прощань…(

Кіт – з рожевим носиком і лапками, з білими вусами, великий, пухнастий, голосно муркочучий, той, що їсть все що дають і не перебирає харчами, і з яким можна йти гуляти і він за тобою біжить.

Манікюр – колір світло-рожевий, з маленькими золотими крапочками.

Щоденник – в якому багато малюнків тушшю, засушені листочки і квіти.

Квартира – взагалі-то, ідеальна квартира – це особняк
Ну але якщо все-таки квартира, то з мансардою, і з терасою, так щоб можна було через вікно на ту терасу вилізти, облаштувати собі сад, а вночі дивитися на зорі, з широкими підвіконниками, з меблями в англійському стилі, з великою бібліотекою, щоб там було багато дерева, а на стінах великі фотографії з всяких мандрівок. кухня з білими меблями, на якій пахне ваніллю, і щоб з вікон було видно щось зелене, а не сірі будинки.

Одяг для спання – піжама з котиками, я в такій сплю!!!

Якщо ви і собі таке хочете, то пишіть, я вам напридумую! :)))