August 23rd, 2009

(no subject)

Сьогодні зрозуміла, що я зовсім не орієнтуюся в цінах. Я в основному купляю в кіоску біля дому по мірі необхідності, а так в нас основний розпорядник закупів мама. А нині мені захотілося чаю зеленого з жасмином( а так як такий чай п’ю тільки я, і то під настрій, то пачки, яку я купила кілька років тому, мені вистарчало донедавна.) і ще в хаті скінчилося мило взяла 20 грн пішла в «Сільпо» Пройшлася там між рядами, подивилася на чаї – більше половини штучно ароматизованих. Врешті-решт купила собі шоколадне мило, а за тим чаєм, що мені сподобався піду завтра з конкретнішою сумою :)))
І от думаю -- то я відстаю, чи то так швидко світ змінюється?

Memory

"я так хочу чтобы лето не кончалось..."


Ходила в ліс гуляти – похолодало. І трава вже під ногами шурхотить як осіння. І все більше з’являється жовтих барв – де більше, де менше, я стаю там, де їх ще поки немає, і стараюся не помічати, що вже надходить осінь.
Я так не хочу, щоб літо закінчувалось – я хочу ходити по зеленій траві, я так обережно ступаю, що навіть її не приминаю, мені подобається, коли квіти лоскочуть пальці, люблю грітися на сонечку(між іншим коли довго грітися на сонці, то м’язи розслаблюються не гірше, ніж в воді, не знаю, чому так), або притулятися щокою до нагрітих на сонці дерев, дивитися через зелене листя на небо(мені подобається такий колір).
Тепер вже актуальними стають нові осінні фішки – прийти з прогулянки і заварити собі гарячої кави, погріти руки біля горнятка, замотатися в широкий светер або шарф.
А ще про прихід осені свідчить те, що мене знов потягнуло на в’язання-вишивання (я вже дивувалася, чого мене останнім часом ні на що таке не тягне)) – а зараз просто погода така, що хочеться затишку і спокою.

Так хочеться запам’ятати ці дні назавжди
Не квітами у гербарії, і не яскравим фото
А ніжним ароматом і весняним спогадом
Словами пісні, що співають промені
І посмішкою кішки на осонні,
Що мружить очі, жовті, як кульбаба.

Не календарне пам’ятати літо
А кожну крапельку роси на квітах
І шум дощу попідвіконні тихий
І кожну посмішку, що гріє серце
Сховати в ньому до зими й морозів
І вранці по росі лишити босі
Сліди на зачарованій дорозі.