June 4th, 2009

(no subject)

Я хочу ходити на пари. Приміром на англійську. Не знаю чому саме на англійську. Вона була і в школі і в вузі одним з найулюбленіших предметів. Може тому що за нею відкривався таємничий світ всього, ще не відомого. Цілий великий англомовний світ одним словом. І в мене було таке дивне уявлення, що якщо я опаную англійську, щоб вільно нею волдіти, то одразу все в мене буде добре. І на роботу класну влаштуюся. і спілкуватися з цікавими людьми буду, і книжок купу розумних прочитаю. А ще мені подобалося писати латинкою, бо в мене виходить краще, ніж кирилицею, бо я дуже старалася.
А ще може я хочу ходити на пари, заради самої естетики процесу. От мені подобалося завжди видумувати свої значки для позначення рівня важливості написаного. А коли позначила NB якесь там речення, то мій конспект здавався мені розумнішим за інші. Хоча всі вони звісно були однакові. Саме слово "конспект" не передбачає індивідуальності.
О, згадала відому студентську приказку -- "Лекція -- це форма переходу конспекту викладача в конспект студента, оминаючи їхні голови".
А ще я хочу сидіти на парах і дивитися в вікно. Під час пар в вікні зовсім не те, що в інший час. Там інший світ. Там у людей своє життя, а в тебе своє -- ти не в потці. Мені чомусь завжди на лекціях здавалося, що я в якомусь іншому потоці, загальновсесвітньовузівському.
P.S. Англійською я таки вільно не оволоділа...