June 1st, 2009

Нарешті літо!

Правда мені чомусь здається, що літо триває вже два місяці, відколи почалися теплі дні. Ну, але тапер календарно-офіційне літо.
Памятаю, якще в школі десь в наприкінці травня, після останнього дзвоника, коли я збиралася на ціле літо поїхати до бабусі, і вже ніби й не ходиш до школи, але й ще не канікули, бо канікули для мене починалися, коли я приїжджала на село, канікули то був якийсь особливий часо-простір, чкийсь відмінний від інших спосіб існування. Вірилося, що в цей час можуть траплятися просто фантастичні речі, і коли вони звісно ж не ставалися, то я не думала, що це речі не можливі, я думала, що то просто я не попала в потрібне місце в потрібний час.
Та й в останні шкільні дні, коли вже уроків як таких немає, чекаєш тої лінійки, і в школі вже якийсь такий канікульний дух -- десь ремонт вже робиться, всі обговорюють, куди планують влітку поїхати. Просто приходиш до школи, уроки вже не готуєш, здаєш підручники, а в основному думаєш про то, що ти будер робити влітку.
І в от такі "передканікульні" дні я завжди собі планувала, що я хочу зробити влітку. Як я ходитиму на рибалку, гратиму в бадмінтон і волейбол(бадмінтон до речі -- це канікульна гра, в інші пори року зовсім не те), скільки рядків картоплі вирощу, найголовнішими принадами літа було те, як я пастиму курят і збиратиму яблука нприкінці літа. А, ну і ще мені чомусь здавалося дуже важливим хоча б раз протягом літа вилізти на дах. Це вже була традиція. А скільки на горищі цікавих речей -- там можна було цілісінький день сидіти, розглядаючи все це, а потім на вулиці ми один перед одним хвалилися, в кого ж на горищі цікавіше. А. ну і ще не забут обійти всіх родичів і знайомих хоча б по разу, а ще бігати за село на колію, коли там їде поїзд і рахувати вагони, а ще ловити коників-стрибунців, і облаштувати їм в банці "конюшню", і збирати суниці, і ходити по гриби, а вечорами дивитсь, як падають зорі і шукати знйомі сузір'я ( в мене була ще мамина астрономія, де була карта зоряного неба) іще стільки всього, що зразу й не згадаєш.
І от коли ти собі все те уявляєш,то почуваєшся наче ти попав на острів скарбів. І коли їдеш автобусом, то цілу дорогу думаєш про ті чудові пригоди, що тебе там чекають. І коли приїжджаєш, і всі вже тебе націлуються, і скажуть, як ти виросла, а ти їм розкажеш, що закінчила цілий рік на п'ятірки, і всі тебе похвалять, коли вже наїшся, дізнаєшся, скільки цього року є курчат, коли ми підемо на город, і що в якому порядку будемо робити, та коли мені в саду почеплять гойдалку, виходиш на подвір'я і обходиш всі дерева в саду, всі господарські будівлі, вкотре переконуєшся, що все на своєму місці і тоді задоволена і змучена враженнями, розповідями, дорогою влагаєшся на щойно розстелене ліжко, пару раз підстрибуєщ на пухкій, щойнопідбитій перині і так міцно засинаєш, як сплять лише в дитинстві.
А потім якось з віком цього всього перестаєш очікувати, і помічати. і просто дні минають один за одним, і ти навіть робиш те, що запланував, але вже не сприймаєш це як щось особливе і дуже важливе.
І от я собі вирішила, що треба це літо провести так, як тоді, щоб памятати кожен день. І кожен день вчитися, або пробувати щось нове, що ти ще ніколи не робив. Отож від сьогодні розпочинаю. Шкода, що в дитячі часи я не вела щоденник. А зараз би прочитала, і спробувала провести хоча б один день так, як в дитинстві. цікаво, як би то все сприймалося з позиції дорослої людини.
Сьогодні буду робити слоєне тісто і з нього звісно пиріжки. Завтра розкажу, що вийшло.