May 15th, 2009

Опівнічне...

От хочеться щось таке написати, сама не знаю що, але щойно провела гостей, класно поспілкувались і емоції просто переповнюють. тобто я. мабуть, ще не наспілкувалась;)
і хто встановлював такий дивний часовий режим?
зрозуміла, що я цілком задоволена своїм життям, тобто не цілком, але задоволена.
мені інколи здається, що на всі мої прагнення і старання якось тепло-емоційно ставитись до людей нема відповіді, тобто, що їм не потрібне це тепло-емоційне ставлення, а я їм його навязую, але якщо про це не думати, то не так сумно, хоча воно думається...
...блін, чуть не зламала зуба об кістку вишні, от тому я більше люблю запіканку з яблуками, хоч з вишнями теж не зле.
Хочу, щоб сталося щось хороше, от бац -- і сталося!
Я собі подумала, що то цікаво читати щоденники різних людей, хоч вони точно знають, що ти прочитаєш, і для багатьох -- це якраз скорше і є спосіб комунікації, ніж якась приватна територія, але коли щоденники були паперовими і хтось давав тобі почитати, то було таке відчуття, наче ти відкриваєш таємницю вселенського масштабу. І тепер, читаєш чийсь ЖЖ і думаєш, цікаво, як ця людина буде сприймати/інтерпретувати ті самі події через певний проміжок часу, яка взагалі доля цього щоденника, може його опублікують колись і в школі вивчатимуть.
Напевно в майбутніх поколіннь ЖЖ стане джерелом не однієї дисертації:)))

Дійшло нарешті! :)

А ви ніколи не помічали, от якщо до тебе дійде щось дуже складно-розумне (ну довго, (або не дуже)ти над цим думав і нарешті зрозумів),почуваєш себе таким вже розуним, аж страшно, але якщо дійде щось просте і очевидне(яке з тих чи інших причин чомусь досі залишалося поза увагою) то почуваєш себе просто на вершині хіт-параду. Цікаво, чому так?